Історія школи
Протягом цілого століття школа була центром просвітницької і культурної роботи в селі. До неї топтали стежину не одне покоління дітей. Випускники, як птахи, розліталися у різні куточки нашої країни.
А розпочиналося все так…
Як згадує старожителька села Хижук Марія Тимофіївна розповідь свого батька, що населення села Стадниці було суцільно неписьменним. Приблизно до 1870 року навчали грамоти в хатах церковні дяки. Навчатись ходили одиниці з чоловіків. Там навчали лише друкованого письма, читати Псалтир слов’янською мовою. ЇЇ батько Тимофій ходив вчитись і навіть закінчив 2 класи. А мама вчитися не ходила, тому писати невміла, хоча читати навчилась самостійно. Великою необхідністю для села була школа, тому що потрібні були грамотні люди. В 1863 р. неподалік від церкви була побудована церковно-приходська школа.
Будинок церковно-приходської школи (наш час)
Спочатку це була 4- х класна школа-хата, покрита соломою, згадує Марія Тимофіївна. Школа мала назву «Церковно-приходська». Завідуючим школою рахувався піп. До революції школу відвідувало мало учнів. В першому класі було 25-30 учнів (хоча дітей в селі було більше), в другому – 10-15, в третьому – 4-8 учнів. У класах стояли довгі лавки і столи. Всі учні сиділи один коло одного. Переважно навчалися хлопчики, вважали, що дівчаткам навчатись непотрібно. Третій клас складав екзамени і після закінчення учням видавались посвідчення. Екзаменаційна комісія складалась з попів та вчителів тих шкіл, які були присутні на екзаменах. Головою комісії був старший піп-благочинний. Порядок був такий: по черзі кожного року з’їжджалися учні з шести і більше шкіл в одну школу і протягом одного дня складали іспити.
Журнал однокласної церковноприходської школи
Навчально-виховний процес у дореволюційній школі
Так в 1913 р. було завершено будівництво 4-класної школи, що була розташована на території сучасної. Земська школа була побудована з каменю, світла, з чотирма великими просторими класними кімнатами та великими коридорами. Та вона була холодною, тому через рік побудували груби для опалення приміщень. В школі була учительська, кабінет директора, підсобка для техперсоналу.
За даними Вінницького обласного архіву бюджет школи с. Стадниці на той час становив: зарплата вчителеві – 150 крб.; обладнання – 40 крб.; зарплата сторожу – 20 крб., паливо і освітлення – 26 крб., попові – 350 крб., дякові – 50 крб. і весь дохід церкві. [Р-595/1/211 О системе образования, с.61-62]
Першим вчителем в селі був Ковальчук Андрій, уродженець села Стадниці, який закінчив у Києві Реальне училище. Місцевих вчителів майже не було, всі – приїжджі, і займались вони лише освітньою роботою.
Приблизно до 1920-х років навчання проводилось російською мовою, а з 1921 року стали запроваджувати навчання українською мовою.
Перетворення дореволюційної школи в єдину трудову
Від 1 жовтня 1918 року всі шкільні установи переходять під керівництво Народного Комісаріату Освіти (Збірник законів і розпоряджень Робітничого та Селянського уряду ч.30 п.507). Єдина школа розділялась на 2 ступені: 1-для дітей від 8 до 13 років (5-річний курс), 2- (від 13-ти до 17-ти років 4-х річний курс). Навчання в школі було безкоштовне. Оплата праці вчителів починає здійснюватись помісячно, згідно ставки І категорії. Кількість учнів на одного педагогічного працівника не повинна була бути більша 25-ти.
Приблизно з 1920 р. Стадницька школа стала єдиною трудовою школою, де навчання здійснювалось українською мовою. Всі діти шкільного віку пішли до школи, вчителі приступили до ліквідації неписьменності.
Вивчалися такі предмети:
- Рідна мова
- Число і форма (арифметика)
- Природознавство
- Географія
- Малювання й ліплення
- Ручна праця
- Співи
Доля вчителів, учнів та випускників школи в роки Великої Вітчизняної війни
Із спогадів жительки села Стадниця Реліцької Марії Дем'янівни: – Німці вступили в село влітку 41-го року. Вони розміщувалися в приміщенні нашої школи. На першому поверсі стояли коні, на другому-жили німці, тому діти навчались в приміщенні церковно-приходської школи. Майже усіх чоловіків покликала війна. Вчителі та випускники школи теж боронили свою землю від фашистських загарбників. Зокрема, Заєць Митрофан Кирилович, який пройшов усю війну в післявоєнний період повернувся до педагогічної діяльності, був довгий час директором школи.
Пишається Стадницька школа своїми випускниками-героями. Нажаль багато їх не повернулося додому.
Потім директором школи став її учень Шаповал Сергій Сергійович і працював до 2012 року.
З 2012 року школу очолює Черниш Тетяна Михайлівна, яка працювала у школі вчителем фізики, хімії та трудового навчання.